а я б сказав)
в ньому (в Коельї) немає недомовленостей і багаторівневості (це зовсім не класика постмодерну). приміром, візьміть "ім*я троянди" У.Еко - ось це багаторівневість, ось це палімпсест палімпсестів. Або ж того самого "Парфюмера" Зюскінда: хтось бачить техніку виробництва парфумів, хтось бачить триллер, хось бачить розкриття теми самотності у повному обсязі і т.п. - кожен щось бачить. в "алхіміку" - скільки не дивись, все одно все видно)

i"І ця гра із цитаціями може бути на багато цікавішою ніж просто оригінальний сюжет подій" i
оця теза не видається мені доречною при порівнянні алхіміка з маленьким принцом, якраз усе навпаки: в алхіміку досить чіткий сюжет зі стандартними, часом пікарескними мотивами (мотив дороги, мотив подорожі, мотив жінки-любові, мотив пастви, мотив пустелі, мотив дослідника, мотив стосунків учень-учитель трататата...) а в принці де сюжет? його так і не розпишеш, бо кожна деталь має вагу. сюжет алхіміка розписати запросто.

а втім, якщо ви вбачаєте щось для себе у творчості Коельйо, то переконувати немає сенсу, адже кожен завжди бачить і відчуває своє.

це він їх повбивав! він їх не написав!
тому вони чудово відпвідають італійському "angeli": 1) янгол; 2) мертве немовля.

дякую) акурат опісля дня філолога)